«Відтепер молодим британцям, котрі бажають отримати диплом українського вищого навчального закладу, зовсім не обов’язково їхати в Україну. Вже в травні одразу у двох містах Великої Британії – Оксфорді й Манчестері – відкриються філіали Київського національного університету імені Тараса Шевченка», - повідомляли напередодні нового 2010 року журналісти одного з популярних видань. А ще вони згадали про відкриття філіалу Національного технічного університету («Київський політехнічний інститут») у Гамбурзі та факультету Львівської академії мистецтв у Сорбонні. Вигадка? Мрія. Але яка!
Ми тривалий час жили минулим. Та час згадати про майбутнє, про те, чого варто прагнути, аби відчути гордість за свою країну. Освіта цілком спроможна змінити місце України у світі, привернути увагу до нас і принести значні прибутки. Проте є одне маленьке «але», без якого наші мрії знов розтануть у часі. Його ім’я – Болонський процес.
Багато поганого було сказано в останні роки про методи його впровадження в Україні. А ще більше гріхів йому було приписано. Проте чи ініціатори цього процесу дійсно винні? Вони прагнуть створити Європейський простір вищої освіти. Щось на кшталт академічного простору Середньовіччя, коли можливості навчатися від Сорбонни до Праги були в чомусь навіть значно ширшими та більш уніфікованими, аніж зараз.
Проте ті, хто впроваджує ідеї Болонського процесу на місцях, зокрема в Україні, намагаються побачити не стільки головну мету, скільки якійсь підтекст: починаючи від модульно-рейтингової системи і закінчуючи боротьбою з корупцією. Звичайно, йдучи цим шляхом, ми отримаємо щось зовсім інше. Але не треба все це пов’язувати лише з Болонським процесом.
Одна з величезних проблем Болонського процесу полягає у тому, що його почали впроваджувати згори. Міністри освіти підписали угоду, ректори й викладачі були поставлені перед фактом, а як про це були поінформовані студенти – годі й казати. Проте ще не пізно підвищити рівень поінформованості про ті потенційні переваги, які все ж таки існують у Болонського процесі. Саме тоді його союзників стане більше.
Студенти мають знати, як отримати зиск від Болонського процесу. Мобільність – це не лише і не стільки можливість подорожувати світом. Це шлях до власної свободи. Свободи, яка забезпечується дипломом, визнаним в інших країнах. Свободи, яка дає можливість працевлаштування за кордоном саме за отриманою спеціальністю і з відповідною зарплатнею. Свободи, яка відкриває в Україні ті двері, які до цього були зачинені.
Працюючи в одній міжнародній організації в Києві, я спостерігав процес набору персоналу. У регіональний проект шукали секретарку. Вимоги досить базові – освіта на рівні бакалавра, добре володіння англійською мовою, бажаний досвід співпраці з міжнародними проектами. На це оголошення відгукнулося понад 100 осіб. З них дві третини або навчалися, або стажувалися за кордоном. Що сталося із заявами решти, які цього досвіду не мали? Не важко здогадатися, що ці заяви надалі вже не розглядалися.
Досвід навчання за кордоном є обов’язковою складовою успішного резюме в усьому світі. Працедавці в Україні також стають все вимогливішими і, безперечно, звертають увагу на це. Перебування в іншій країні цікаве не тільки знаннями, але й соціальними зв’язками, які ви отримуєте.
Варто звернути увагу на те, якою країною ми є. Рівень інституційної довіри у нас значно менший, аніж рівень персональної довіри. Так, деякі організації переглядають бази даних рекрутингових агенцій. Але все одно надають перевагу тим кандидатам, яких може порекомендувати певна особа, або які належать до певного середовища. Вакансії у багатьох фірмах не оприлюднюються через газети (за винятком, коли цього вимагає формальна процедура), бо основні сподівання на підбір персоналу – іншими шляхами.
Одним із них є робота з випускниками західних програм. Я є консультантом порталу Alumniportal Deutschland в Україніhttp://www.alumniportal-deutschland.org. Всі ті, хто навчався, стажувався чи працював (наприклад, au-pair) в Німеччині, реєструються в цій мережі і отримують доступ до цінних ресурсів. Наприклад, до пошуку вакансій серед німецьких фірм за кордоном і в Україні. Чи ви знаєте, що тільки в нашій державі понад 1500 німецьких фірм? Вакансії деяких із них поширюються тільки внутрішніми мережами, як цей портал. Також випускники можуть анонімно запропонувати себе як експерта, що гарантуватиме додаткові надходження поза основною роботою. Німецькі офіційні структури вбачають значний потенціал у роботі з випускниками і навіть об’єднуються заради цього.
У результаті реформ освітяни стали краще орієнтуватися на потреби студента та його подальші контакти з роботодавцями. До цього їх спонукав і європейський додаток до диплому. Він передбачає опис кожної навчальної програми за певними критеріями. Німецькі викладачі були здивовані постановкою деяких питань. Питання «Що студент знатиме після закінчення програми?» не є тотожним до питання «Що я викладаю?». Професорський склад має переорієнтуватися з власних потреб на потреби студента. Звичайно, це буде викликати спротив. Але мета – підвищення рівня освіти студентів і сприяння їх працевлаштуванню – досягатиметься краще. І на цьому шляху вже є перші досягнення.
Німецький бізнес побачив власні переваги в реформуванні освіти, яке розпочалося завдяки Болонському процесу. Підприємці ще 2004 року започаткували спеціальну програму „Welcome Bachelor!“.Скорочення часу навчання на бакалаврських програмах не стало перепоною для працевлаштування випускників. Лише на початку кар’єри вони отримують дещо менше, але краще прилаштовуються до потреб підприємств. Згідно з результатами опитування Німецької торгово-промислової палати в Берліні, 67% підприємств підтвердили, що вони задоволені працевлаштованими бакалаврами.
За нових умов зростає роль бізнесу у фінансуванні сучасної освіти. Співпраця з підприємствами стає основною моделлю приватних учбових закладів. Як пояснив мені Макс Пфайфер з мережі закладів Штайнбайс у Німеччині: «Ми там, де є конкретні потреби. У звичайних навчальних закладах думають, що вони можуть запропонувати. У нас питають, що треба. Є дисципліни, запропоновані для задоволення потреб лише однієї фірми».
Цікаво, що студент не витрачає значних коштів на навчання, яке є платним. Інститути Штайнбайс у Німеччині формують базу даних абітурієнтів, які задовольняють їх вимогам за рівнем освіти, мотивації тощо. Проте абітурієнти можуть стати студентами лише за умов, що певні фірми запропонують їм місця. Фактично студенти спочатку стають працівниками або стажерами фірм, які й платитимуть надалі за їх навчання. Під час навчання студенти розробляють навчальні проекти, потрібні для цієї фірми. Унікальною особливістю низки програм є те, що навчання вимагає від студента безперервної роботи з оцінки та оптимізації вже свого підприємства. Таким чином, приватна вища школа Штайнбайс у Берліні є моделлю трансфер-інституту ділового адміністрування. Вища школа також надає доступ до таких послуг як Центр кар'єрного планування, працевлаштування та пошук співробітників, Центр бізнес-пропозицій тощо. Вже багато студентів відчули, як трикутник «освіта-дослідження-бізнес» успішно спрацював на прикладі Штайнбайс.
Співпраця з бізнесом змінює консервативне академічне середовище. Управління вищими навчальними закладами дедалі частіше відбувається за бізнес-моделлю. Найбільш комерціоналізованими є британські заклади освіти. Але ректор як генеральний директор (Chief Executive Officer) не завжди сприймається академічними співробітниками. Так, кількість студентів і отриманих від них прибутків при цьому може зростати, але відбувається і втрата певних цінностей. Окремі хімічні факультети було закрито лише тому, що попит на вивчення хімії впав. Тактично це може бути правильним кроком. Але треба думати і стратегічно – де опиниться промисловість країни через 20 років, у якій не готують власних хіміків?
В Європі відбувається боротьба за іноземних студентів. Британські коледжі та університети все частіше поступаються своїми позиціями з різних причин. Вищі навчальні заклади, наприклад, нещодавно зіткнулися з новими проблемами імміграційного характеру. Тимчасово припинено видачу студентських віз заявникам із Індії, Непалу і Бангладеш.
Ще одна проблема – агресивний маркетинг інших країн. Думаю, що не в одного британського ректора виник головний біль, коли в Лондоні з’явилося рекламне оголошення з Нідерландів: «Навчайтеся в Маастрихті за півціни на відстані 4 годин». Англомовні програми голландців дійсно мало чим поступаються британським. А коли ще мова йде і про бонус у половину вартості, охочих поїхати за кордон стає все більше. Цей приклад мав би мотивувати й українських ректорів вхопити і свою частину з цього пирога.
Болонський процес підтримує ідеї академічної мобільності. В Україні про мобільність як студентів, так і викладачів, або не говорять зовсім, або залякують, що всі звідси поїдуть. Проте мобільність несе не тільки ризики, але й надає шанси. Ось їх варто й оцінити.
Що вищим стане рівень української освіти, то більше шансів залучити іноземних студентів. Наприклад, у Великій Британії навчається близько 350 тисяч іноземців. В Україні здобувають освіту лише 44 тисячі студентів із інших країн. Найбільше з них приїхало з Китаю,Росії,Туркменістану, Індії та Йорданії. Отже, до нас все ж таки їдуть. Якщо посприяти цьому процесу, результат може перевищити усі сподівання.
На жаль, сьогодні відбувається зовсім інший процес. В Україну їдуть не іноземні студенти, а іноземні вищі навчальні заклади. Вони навчають як українців, так і іноземців за гроші, яких так бракує вітчизняній освіті.
Українські університети не навчилися жити в умовах конкуренції. Якщо ж добробут навчальних закладів залежить від студентів, за них треба боротися. Для цього потрібне активне викладання різних дисциплін англійською мовою і значна робота зі студентами-іноземцями. Існує декілька типів залучення міжнародних студентів під час занять. В Україні переважають моделі, коли в групі українців знаходиться один або декілька іноземців. Іноді проводиться окреме викладання для групи іноземців однієї або декількох національностей.
Європейські колеги пішли далі. Наприклад, у програмах Еразмус Мундус студентська аудиторія складається з представників різних національностей, де немає домінуючої нації. Місцеві студенти не є «місцевими» у звичному розумінні цього слова. Всі вони подорожують з групою, яка протягом 2 років може навчатися в 3-5 університетах різних країн. До речі, українські університети також мають право брати участь у європейських програмах, але користуються цим поки лише одиниці.
Болонський процес здатен покращити якість освіти, сприяти залученню нових студентів, мобільності викладачів, появі прибутків від нових програм із європейським фінансуванням тощо. Треба лише побачити ці перспективи.
Що ж відбувається у нас? На жаль, в Україні орієнтуються не на майбутнє, а на минуле. Тільки-но відбулися вибори, і вже навчання для здобуття повної загальної середньої освіти у загальноосвітніх навчальних закладах має скоротиться з 12 до 10 років. На щастя, Верховна Рада України відхилила проект закону щодо запровадження десятирічного терміну навчання у школах. Але відчуття зворотності змін залишилося.
Зараз важливо усвідомити, що кожне рішення освітніх реформ або наближує нас до Європейського простору вищої освіти, або віддаляє. Повернення до 10-річного навчання призвело б до того, що процес визнання української освіти в Європі було б зупинено, а на участі у Болонському процесі – поставлено хрест. Але найгірше, що Україна значно втратила б у своєму розвитку.
Потрібна виважена політика в освітянських питаннях. І також - активна участь нашої держави в усіх дослідженнях про взаємозв’язок освіти й економічного розвитку країни. Саме тоді можновладці зрозуміють, як можна здобути або зруйнувати добробут, «граючись» з освітою.
Розглянемо лише один приклад. Організація економічної співпраці та розвитку (OECD) з’ясувала, що краща освіта окремих громадян забезпечує економічне зростання держави в цілому. Встановлено зв’язок між результатами оцінювання школярів (Programme For Student Assessment – PISA) та валовим національним продуктом (ВНП). Якби всі країни, які входять до цієї організації, спромоглися підняти рівень знань їх школярів лише на 25 балів, їх ВНП зріз би протягом наступних 80 років на 115 мільярдів доларів США навіть на тлі відсутності змін в освіті. Окрім прогнозів, Організація економічної співпраці та розвитку посилається й на конкретні приклади нашої сусідки - Польщі. Зростання рівня знань школярів на 25 балів відбулося там за 6 років. Якщо такі темпи зберігатимуться й надалі, ВНП на душу населення зросте в кінці прогнозованого періоду в 2090 році на 25 відсотків у порівнянні з ситуацією, коли освітня політика не змінюватиметься.
Як же досягти покращення результатів, оцінюваних PISA? Додаткові гроші допоможуть в цьому лише на чверть. Більш важливим фактором є ефективність освіти. Мова йде, насамперед, про освіту дітей у наймолодшому віці та ефективність викладання. Досліджено, що досить незначні покращання здібностей робітників здатні мати значний вплив на зростання країни у майбутньому.
Саме про це майбутнє й думали ініціатори Болонського процесу, коли запропонували низку реформ. Україна останнім часом кардинально змінює свою освітню систему. Ці процеси торкаються усіх рівнів – від початкової до вищої освіти. Ми маємо подякувати Болонському процесу, що він спонукав нас до цих змін. Варто дивитися у майбутнє з Європою, а не повертатися до радянських моделей, які вже віджили свій час.
Олександр Бєляков, кандидат філологічних наук, консультант порталу Alumniportal Deutschland в Україні (E-Mail:a.belyakov@alumniportal-deutschland.org) – спеціально для Європейського освітнього порталу
